Голодомор 1932 – 1933 рр. у публіцистиці Джеймса Мейса

19 листопада 2013 року
Голодомор 1932 – 1933 рр. у публіцистиці Джеймса Мейса

19 листопада 2013 р. в прес-клубі «Ділове слово» презентували збірку публіцистики дослідника Голодомору 1932-1933 р. Джеймса Мейса, що вийшла у вересні 2013 р. у серії видань «Бібліотека газети «День» Україна Incognita» («Підривна література»).

Про збірку «Свічка у вікні», особистість Джеймса Мейса, значення цієї постаті для сучасної України розповідали автор передмови Володимир Бойко та дослідниця Голодомору 1932–1933 рр. Тамара Демченко.

«Книга автобіографічна, – зауважив Володимир Бойко – вона містить світоглядні постулати американського дослідника, який своє життя віддав Україні. І лише коли він покинув наш світ українці відчули, що чогось не вистачає, бо ця дивна людина стала частиною пережитих нами протягом останніх двох десятиліть змін». Сам Мейс свою долю порівнював із долею англійського журналіста Гарета Джоунса – той написав серію репортажів, що відображали жах Голодомору 1932 – 1933 рр. Водночас інший його співвітчизник, Волтер Дюранті отримав Пулітцерівську премію за статті, узгоджені з радянським керівництвом, де заперечувалися очевидні факти насильницької загибелі мільйонів людей. Тож Мейс порушив фундаментальні питання реакції на подібні факти громадянського суспільства в цілому та журналістської етики й поведінки влади зокрема.

Значна увага у збірці приділена особливостям розуміння Мейсом терміну геноцид. Воно відрізнялося від звичного для нас й своїми витоками йшло від свого автора – Рафаеля Лемкіна. Останній розглядав геноцид не лише як цілеспрямоване вбивство, але як зумисне насильництво однієї групи людей над іншою. До речі, не лише національної, етнічної, расової, релігійної, але (згідно первісної пропозиції) й соціальної. Мейс звернув увагу на точку зору Михайла Волобуєва про СРСР як складну єдність. В цій єдності радянська Україна була найбільшою республікою зі стійкими державовотворчими традиціями. Тому Голодомор як геноцид спрямовувався проти України як республіки, що становила найбільшу загрозу цілісності СРСР. Тож смерть не вибирала національність, хоча також зрозуміло, що найбільше постраждало українське селянство як основа тогочасної України.

На думку доповідача, ім’я Мейса має стати відомим в Україні так само широко, як постаті знаних українських письменників, науковців, громадських діячів.

«Вчинок Мейса – це приклад вчинку чесної, порядної людини», – зауважила Тамара Демченко. Його вчення про постгеноцидне суспільство, на жаль, є підтвердженням нашої сучасної дійсності. Воно проявляється у браці модерної національної свідомості, безвідповідальності, почутті страху, «синдромі уцілілого» (почутті вини перед загиблими близькими) та іншими негативними наслідками. Щоб подолати це, необхідно вийти з «тіньового євразійства» та гуртувати суспільство на базі громадянських засад, форм місцевого самоврядування та європейського вибору».

В подальшому обговоренні з представниками чернігівських ЗМІ доповідачі ще раз звернули увагу на визначення Голодомору 1932 – 1933 рр. як геноциду населення радянської України та складний шлях до визнання цього факту вже під час здобуття Україною незалежності.

Час оприлюднення: 19 листопада 2013 р.

Виконавець: Казіміров Д.В.

конт. тел.: (0462) 676-052