Новини за 30 квітня 2009р.

30 квітня 2009 р.

Сіверський інститут регіональних досліджень провів унікальні тренінги з євроатлантичної інтеграції


      Чернігівська громадська організація “Сіверський інститут регіональних досліджень” завершила реалізацію масштабного проекту “Національна безпека України і НАТО”, підтриманого фондом “Відродження”. Завданням проекту було поширення інформації про Євроатлантичний альянс і його діяльність серед депутатів місцевих рад та керівників територіальних громад.
      Вперше в Україні це було зроблено в інтерактивній формі, що дозволило активізувати слухацьку аудиторію і націлити її на формування власної думки із зазначеного питання. За півтора року від початку реалізації проекту (з листопада 2007 р.) його семінари-тренінги пройшли у 12 обласних центрах України – Чернігові, Києві, Донецьку, Кіровограді, Луцьку, Севастополі, Полтаві та інших. Вони проводились на базі місцевих центрів перепідготовки та підвищення кваліфікації (ЦППК) працівників органів державної влади та місцевого самоврядування і охопили близько 400 осіб.
      Ефективність інтерактивної форми донесення знань про НАТО високо оцінило Головне управління державної служби України: воно розтиражувало електронний навчальний посібник з проведення таких тренінгів, поширило його серед центрів перепідготовки кадрів і рекомендувало до використання.Авторство навчального курсу “Національна безпека України і НАТО” належить трьом людям: доценту Національної академії оборони України Володимиру Коряку, віце-президенту Громадської ліги “Україна – НАТО” Олегу Кокошинському та директору Чернігівського ЦППК, тренеру-викладачу Сіверського інституту регіональних досліджень, кандидату історичних наук Володимиру Бойко. Останній і відповів на ряд запитань.
      – Володимире Миколайовичу, коли ви зрозуміли, що запропонована вами інтерактивна форма викладення матеріалу – найбільш вдала для інформування про НАТО?
      – Перш за все, треба сказати, що фактично за півтора року ми реалізували два проекти “Національна безпека України і НАТО”. Перший проходив у чотирьох обласних центрах і був для нас апробаційним. Інтерактивну форму викладення матеріалу – у формі ігор для дорослих – ми обрали з урахуванням особливостей тематики, і вже в ході першого проекту зрозуміли, що не помилились. Частину матеріалу ми викладали в лекційній формі, а потім пропонували слухачам усе почуте обіграти. Це дозволяло зацікавити аудиторію, згуртувати групу, що врешті-решт давало можливість кожній людині відчути свою причетність до того, що тут відбувається і висловитись. Для нас, тренерів, момент зворотного зв’язку мав велике значення, бо дозволяв корегувати наші матеріали по ходу роботи, пристосовувати їх до кожної аудиторії.

      – Який обсяг знань отримували ваші слухачі?

      – Навчальний курс складався з 12 академічних годин. Інтенсивність занять не дозволяла людям надто втомитися, але ми намагалися дати великий обсяг інформації і охопити ключові, на нашу думку, питання базового характеру. Ми виходили з того, що дискусії, які точаться в Україні з приводу євроатлантичної інтеграції, йдуть не по суті, а навколо питання. Причому ті, хто дебатують, часто не знають, про що ведуть мову. Тому наше завдання було – дати інформацію про те, що таке безпека, які є організації міжнародної безпеки, аспекти їхньої діяльності і, зрештою, що таке НАТО. Підбиваючи підсумки тренінгу, ми завжди наголошували: те, що ми вам розповіли – це не істина в останній інстанції, а лише дещиця того, що ви можете знати про НАТО. Для поглиблення своїх знань рекомендуємо скористатись бібліотекою, яку ми вам надаємо в електронному вигляді. Добираючи літературу, ми дбали про те, щоб вона була не тільки позитивною, а містила різні точки зору. Отож, читайте, порівнюйте, співставляйте, а головне – думайте.

      – Чи відчували ви інтерес слухачів до теми євроатлантичної інтеграції? Чи була в них довіра до інформації, яку ви надавали?

      – Нашим критерієм оцінки інтересу була явка слухачів наступного дня. Люди приходили. Але з самого початку навчання ми попереджали, що тема, яку ми розглядатимемо, не допоможе вирішити ні земельних питань територіальної громади, ні питань комунальної власності чи наповнення бюджету. Вона більше спрямована на формування громадянської позиції, розуміння державної політики і ставлення до неї. Хоча під час семінару ми намагались наводити приклади з життя, які показували, яким чином ці начебто “космічні речі” можуть впливати на нашу повсякденну роботу. Взяти хоча б щорічний цільовий план “Україна – НАТО”, який передбачає виконання певних заходів. За тими заходами ховається адмінтерреформа, зменшення проявів корупції, передача повноважень щодо розподілу ресурсів на місця тощо. Тема, в принципі, дуже дискусійна, тому ми організовували так звані “оксфордські дебати”, які давали нашим слухачам можливість говорити і бути почутими. Крім того, була робота в групі, яка консолідує. Коли 5-6 чоловік розглядають якесь спільне питання, то, хочеш-не-хочеш, втягуєшся в обговорення, починаєш думати і згодом відчувати, що давні стереотипи відходять на другий план, а на перший висувається якийсь раціональний аргумент. Я проти того, щоб когось переконувати. Треба дати можливість кожному розібратися самостійно, але перед цим підготувати відповідну інформаційну базу. Що стосується довіри до інформації, то я особисто її відчував. Переважно, люди про всі ці речі знають. Але нерідко вступають в силу політичні мотиви, які змушують людину висловлювати погляди, притаманні тій політичній силі, до якої вона належить.

      – Ставлення до питань євроатлантичної інтеграції в різних регіонах було різним?

      – Ми працювали з цільовою аудиторією, а голова – він що на Волині голова, що на Донеччині. Посада накладає певний відбиток на людину, тому якоїсь різниці у ставленні до теми ми не відчули. Початковий рівень знань був приблизно однаковий – невисокий, відверто кажучи. А от готовність до сприйняття різна. Вона значно вища, скажімо, на Волині, Черкащині, Кіровоградщині, а нижча – у східних і південних областях. Це було відчутно, коли ми проводили опитування щодо готовності вступати в дебати. Загалом, вважаю, йдеться не про НАТО як таке, а про національну самоідентифікацію. Ключ до НАТО значною мірою ховається не у сьогоденні, не лише у наших відносинах з Росією (хоча це дуже вагомий фактор), але й у сприйнятті нашої історії. Отож, як у тих чи інших регіонах сприймають наше минуле, так там сприймають і євроатлантичну інтеграцію.

      – Як ви гадаєте, вам вдалося зламати сформовані ще в радянські часи стереотипи щодо НАТО у ваших слухачів?

      – Опитування ми свідомо не проводили, але відгуки були переважно позитивними. Опитування до і після тренінгу провело за власною ініціативою, зокрема, управління внутрішньої політики Херсонської облдержадміністрації. Воно показало, що після навчання позитивне ставлення до НАТО висловило більше половини слухачів, що загалом не характерно для Херсонщини. І до семінару результати були зовсім іншими. Чому ми працювали з депутатами і головами місцевих рад? Тому що вони люди публічні, до них звертаються їхні земляки, і вони повинні бути поінформовані про все.

      – Які висновки як державний службовець ви зробили для себе після цих семінарів-тренінгів? Чи вважаєте такий засіб інформування населення про НАТО достатньо ефективним і гідним поширення?

      – Проведення таких тренінгів може бути одним із засобів інформування. Бо ще є радіо, телебачення, Інтернет, відповідна література, буклети. Задіювати потрібно всі засоби. Та ключовим із них, вважаю, повинна стати робота системи освіти. Як, наприклад, це зробили у Польщі. На початку 90-х років минулого століття ставлення громадян цієї країни до питань європейської та євроатлантичної інтеграції було неоднозначним. Значну частину населення становили євроскептики. Тоді влада задіяла систему освіти: ввела обов’язковий базовий курс у школах і у вузах. Так через молоде покоління пішов вихід на батьків, почалось формування громадської думки. Це розтягнулось у часі, але, принаймні, коли влада вже підійшла до такого рішення – його сприйняли. Населення було готове, бо розуміло, про що йдеться. В різних країнах це відбувалося по-різному, але Польща для нас найбільш ментально близька.

      Наше Міністерство освіти теж займається поширенням даної інформації, зокрема, у вузах, але мені не зовсім зрозуміло, чому досі ніде немає інтерактивних навчальних курсів. На мою думку, ці інформаційні блоки треба вводити. Нехай кожен сам розбирається, знаючи, про що мова. Поки ми цього не зробимо, ми будемо багато говорити, будемо ходити по колу, щоразу натикаючись на ті самі граблі. Ця робота не може бути аматорською, вона повинна бути системною.

      Матеріал взято з сайту http://monitor.chernigov.net
      Джерело: Потапчук Наталія, УКРІНФОРМ