«Шукайте нестандартних рішень, стимулюйте економіку громади», – такий заклик пролунав на семінарі «Плани відновлення територіальних громад деокупованих територій за умов високих ризиків», що проходив 23 – 23 березня цього року в Чернігові як складова проєкту «Підтримка здатності територіальних громад Чернігівської області до роботи за умов війни» за підтримки фонду Ганса Зайделя. Він має на меті допомогти громадам регіону напрацювати ефективний алгоритм дій із огляду на власну специфіку та зовнішні умови. На запрошення відгукнулися представники 45 із 57 територіальних громад Чернігівської області. Спілкувалися з ними відомі в Україні експерти – Анатолій Ткачук та Юрій Третяк. Привітали учасників заступник голови обласної ради Дмитро Блауш та директор департаменту економічного розвитку облдержадміністрації Олександра Хомик, відзначивши унікальність та значимість для регіону такої зустрічі.
За будь яких обставин, щоб хто не ухвалював, але ключове завдання для відновлення та розвитку – це людина. Власне, з цього постулату розпочав Анатолій Ткачук. А далі пояснив: значення має не 20 км відремонтованої дороги як такої, а на що вплине на ця дорога в сенсі залучення людей. Якщо ні на що – тоді вона не потрібна. Або стосовно шкіл, адже без дітей ніяке відновлення неможливо. Якщо, наприклад, в громаді є п`ять шкіл, із яких кілька пошкоджено, а дітей – на одну, то не треба все ремонтувати. Значно ефективніше зробити одну зразкову школу, купити кілька автобусів для підвозу та забезпечити тим самим школярам умови для здобуття якісної освіти. Тобто – готуємо та реалізуємо один розвитковий проєкт, а не вкладаємо гроші у `п`ять об`єктів. Наступні питання, які необхідно розв`яти – це рівень зарплати, а також гарні умови для дозвілля та комфорт у містах та селах. Між іншим, остання складова не вимагає надзвичайних ресурсів, натомість є дуже ефективної в сенсі підвищення вартості нерухомості.
Щодо коштів – питання не лише в їхньої наявності (можна мати гроші та не досягнути бажаного). Ключове питання – чи станемо ми успішними, якщо їх отримаємо? Для успіху маємо дотримуватися низки обов`язкових умов: знати та розуміти куди ми йдемо, скільки нам потрібно зробити для цього кроків (та яких), що заважатиме (тобто – ризики, які вимагатимуть дій), скільки та яких для цього потрібно ресурсів. Тобто Анатолій Ткачук наголосив на необхідності оволодіння громадами методики проєктного менеджменту як важливого елементу їхньої діяльності, а для розвитку – вирішального. Його інструменти – це плани відновлення, а ширше – стратегії розвитку. Перші розраховані на середньострокову перспективу, другі – на довгострокову, але підходи до їх формування однотипні.
В кожному разі маємо діяти за таким підходом: спочатку з`ясовуємо чого хочемо, потім – що у нас є, зрештою – що треба зробити, аби досягнути того, чого ми хочемо. Які б нормативно-правові рішення не ухвалив уряд.
Між іншим, саме такий підхід відкриває перед громадами нові можливості залучення коштів за допомогою проєктів, про що розповів Юрій Третяк. Він попередив, що головний наш шанс – це не та допомога, яка тепер надходить (хоча, вона, вочевидь, важлива). Найбільше можливостей для розвитку відкриває кандидатство до ЄС. Не досить дати кошти (це хибне уявлення) – необхідно, аби громади, регіон у цілому через стратегії свого розвитку та за допомогою інтегрованих проєктів розвитку (скажімо, покращуємо екологію та одночасно сприяємо зайнятості) навчилися реалізовувати приховані та недооцінені потенціали територій (відповідно до наявного функціонального призначення). Та й питання не в кількості коштів, а в тому, як їх взяти, адже в ЄС діє квотний принцип: кожна країна за черговим семирічним періодом планування отримує її відповідно до визначених цілей. Але не факт, що використає – якщо немає достатньої кількості якісних проєктів. Між іншим, найбільші майстри стосовно цього – поляки, вони стабільно вибирають свою квоту на рівні 80–90%. Ключове питання для України – наша спроможність оперувати цими грошима. Йдеться, насамперед, про адміністративну спроможність працювати з управлінською системою ЄС. Підвищенні її рівня – це питання рівня життя країни, її регіонів, громад, адже існує пряме співвідношення між якістю управління, організації в цілому та рівнем розвитку території. І тут виринає питання наявності кадрів, відповідної їх підготовки та мотивації їх до роботи.
Як це працює експерти показали наочно – всі учасники семінару опинилися у складі однієї з трьох субрегіональних груп. Кожна готувала власний концепт проєкту з розвитку території – з прив`язкою до місцевих особливостей. Адже Чернігівщина – це й прикордонні громади, що віднесені до зон бойових дій, так і відносно безпечні, розташовані від рф та рб на відстані 300 – 400 км. Як зазначалося під час обговорень, за малої щільності населення розраховувати на створення значних підприємств навряд чи доводиться. Але, попри російсько-українську війну, таких переваг регіону, як значні водні ресурси та ліс, поклади крейди, хороші екологічні показники, близькість до Києва, ніхто не скасовував. А от із середньостроковою тенденцією до скорочення чисельності мешканців доведеться навчитися жити.
Щодо перспективних галузей регіону та його громад називалися, такі, що не шкодять довкіллю, скажімо, деревообробка та меблярство (особливо для півночі області). І все, що пов`зано з відпочинком. Для Чернігівщини дуже підходить гасло: «Здорове життя – чиста вигода». Втім на тепер провідною галуззю залишатиметься сільське господарство. Пролунало цікаве число – виявляється, відповідно до законодавства, родинне (не зареєстроване як фермерське чи підприємницьке) сільське домогосподарство може без оподаткування продавати за рік вирощеної продукції на 450 тис. грн. А це добре для зростання внутрішнього ринку. На думку Анатолія Ткачука необхідно пояснити людям про що йдеться, а громаді – допомогти їм придбати необхідне обладнання.
Такі зустрічі – ще й штрихи до нинішнього стану та свого зріс готовності України, її територіальних громади не лише працювати на перемогу, битися за неї, але й розвиватися після. Бо це окремий та не менший виклик, до якого варто готуватися вже тепер.
«Ми дозволяємо названому місту свободи по праву Магдебурзькому належати», – зазначено у грамоті короля Речі Посполитої Сигізмунда ІІІ про надання Магдебурзького права Чернігову від 27 березня 1623 р. Відтоді його жителі самостійно управляли своїм містом, обирали владу, отримували корпоративне право власності на землю (як територіальна спільнота), пільги на розвиток ремесел і торгівлі та юридичний захист від втручання представників державної влади.
Саме про його головні цінності, подальший розвиток форм місцевого самоврядування в Чернігові та Україні загалом говорилося під час Урочистої академії «400 років надання Магдебурзького права Чернігову», яка відбулася в Чернігові 27 березня 2023 р. У зустрічі, організованій Чернігівським регіональним центром підвищення кваліфікації та Сіверським інститутом регіональних досліджень, взяли участі науковці, викладачі, представники закладів вищої освіти, архівних, музейних установ, бібліотек, інституцій громадянського суспільства Чернігова, Києва, Ніжина та Кракова.
«Де є міське самоврядування – це Європа. Вшановуючи Магдебурзьке право як інституцію, ми говоримо про нього як складову європейського вибору та складову нашої ментальності. Отримані Черніговом привілеї, звільнення від повинностей, спонукали до заселення міста і вже через 10 років його жителі відбили напад московських військ. Громади, місцеве самоврядування витримали війну як сьогодні, так і 400 років тому», – наголосив доктор історичних наук, директор Сіверського інституту Сергій Лепявко.
«Після доволі тривалої перерви самоврядування в Чернігові відродилося у 1870-х рр. з появою міської думи. Впродовж другої половини XIX – на поч. XX ст. її управлінці та гласні (депутати) зреалізували ряд масштабних проєктів, що започаткували становлення комунального господарства та модернізацію міста – водогін, електростанція, тверде покриття на вулицях, пожежна охорона тощо. І все це – за умов постійної нестачі коштів, контролю та утисків з боку державної влади», – зазначила кандидат історичних наук, викладач Національного університету “Чернігівський колегіум” ім. Т.Г. Шевченка Любов Шара.
