Саме про це питання та міжнародний аспект становлення української державності сто років тому говорилося під час презентації збірника наукових праць «Україна – Німеччина: міжнародні відносини», яка відбулася в Чернігові 30 січня 2019 р.
«Презентація сьогоднішньої збірки є продовженням розпочатої ще навесні минулого року діяльності щодо привернення уваги світової та української спільноти до факту налагодження дипломатичних відносин України з Німеччиною сто років тому. Сьогодні політико-правова база наших міждержавних відносин налічує понад два десятки міжнародних договорів, Німеччина залишається для України важливим торгівельним партнером. Водночас для багатьох сучасних німців є справжнім відкриттям той факт, що відносинам між нашими державами вже сто років», – зазначив радник голови обласної ради Дмитро Никоненко.
«Донедавна існувала думка про те, що відносини між Україною та Німеччиною були встановлені в 1991 – на початку 1992 років. Але насправді це сталося в лютому 1918 р. Саме тоді Німеччина першою визнала Україну як незалежну державу, саме з нею Україна уклала свій перший міжнародний договір та обмінялася послами, – наголосив директор Центру перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів Володимир Бойко. – Унікальність збірки в тому, що це спроба поєднати бачення істориків з України, Білорусі, Німеччини та інших держав на події та процеси, що відбувалися в той час».
«У збірці представлений весь спектр взаємин України та Німеччини у військовому, політичному, економічному та біографічному вимірах. Водночас цікавими є дослідження, засновані на спогадах сучасників та матеріалах українських ЗМІ того періоду. В них показане досить негативне ставлення до присутності німецьких військ в Україні, але водночас Німеччина розглядається як вирішальний чинник у боротьбі за національне самовизначення. А історичні паралелі щодо протистояння з більшовицькою Росією доводять, що поняття «гібридна війна», «інформаційна агресія» з’явилися не сьогодні, – зауважив спеціаліст Центру перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів Дмитро Казіміров.
«Україні та Білорусі варто спільно переосмислювати власне історичне минуле. Сьогодні білоруська історична школа вчиться в української, як більш досвідченої. А без українських архівів та бібліотек дослідження окремих тем було б неможливим. На жаль, ключовий для України Берестейський мирний договір був укладений на території Білорусі, але без Білорусії, яка на відміну від України стала не суб’єктом, а об’єктом міжнародної політики. Наприклад територія Гомельщини наприкінці 1918 р. не випадково отримала назву «ворота в Україну», де власне вирішувалася подальша доля української державності, – наголосила білоруський дослідник Валентина Мятлицька.
«Про Гетьманат за останній рік вийшло набагато більше публікацій, ніж будь-коли, і всі вони з виходом на сучасність. Бо вона не відпускає наше минуле, закликає до його осмислення, що й намагалися зробити автори даного збірника», – зазначила чернігівський історик Тамара Демченко. Також вона окреслила низку перспективних тем для подальшого дослідження періоду Української революції, зокрема, укладання біографічного довідника про діячів української влади, які походили з Чернігівщини.
Загалом збірник репрезентує різноманітність поглядів на події історії України та міжнародних взаємин, постаті державних діячів та дипломатів. Існує припущення, що в разі налагодження успішної співпраці між Україною та Німеччиною, як результату укладених в 1918 р. домовленостей, карта Європи виглядала б зовсім по-іншому. Однак, незважаючи на обставини, що склалися, встановлені тоді взаємини продовжують розвиватися й сьогодні.
У роботі над збірником брали участь Інститут історії України НАН України, Дипломатична академія України ім. Геннадія Удовенка, Наукове товариство історії дипломатії та міжнародних відносин, Сіверський інститут регіональних досліджень. Видання підготовлене в рамках проекту «Сприяння відзначенню 100-річчя українсько-німецьких міждержавних та дипломатичних відносин і залучення до ювілею громадськості», що здійснювався за підтримки Фонду Ганса Зайделя.